ДИСКРЕЦІЯ ТА СПОСІБ ЗАХИСТУ

«СВАВІЛЛЯ В ЗАКОНІ» СУБ’ЄКТА ВЛАДНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ ТА ЧИ МОЖНА ВІД НЬОГО ЗАХИСТИТИСЬ?


Звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав вимагає від юриста не тільки повноти формування доказової бази, мотивування власної правової позиції щодо виявлених порушень, однак, що є не менш важливим, обрання правильного способу захисту.

У випадках, коли для прийняття певного індивідуального рішення суб’єктом звернення, на його думку, були вчинені усі необхідні дії, однак суб’єктом владних повноважень (СВП) приймається рішення не на користь заінтересованої особи, чи не найбільш привабливим є обрання такого судового способу захисту як зобов’язання вчинити певні дії.

Однак, такий спосіб захисту як зобов’язання вчинити певні дії, не завжди вважається належним навіть за умови, що усі дії, що вимагаються законом від суб’єкта звернення, були вчинені правильно. У даному випадку йдеться про проблему розуміння поняття «дискреційних повноважень» СВП та можливості втручання у такі повноваження судовим органом у системі розподілу на гілки влади та механізму «стримувань і противаг», яка бере свій початок з моменту створення в Україні адміністративних судів.

ДО ПРЕДМЕТА ДОКАЗУВАННЯ

Практикуючі юристи сфери судового представництва знають, що досить розповсюдженим запереченням СВП проти будь-якої позовної вимоги, що містить формулювання «зобов’язати вчинити певні дії, а саме…» є посилання на наявність дискреційних повноважень та неможливості втручання у такі повноваження зі сторони суду.

При цьому, внаслідок низької правової культури державних службовців, а досить часто і відсутності юридичної освіти у представників влади, які за характером своєї діяльності та повноважень займаються вирішенням правових питань, останні під дискреційними повноваженнями помилково розуміють взагалі будь-які повноваження, у межах яких можна прийняти або не прийняти певне рішення. На жаль, іноді з такою позицією погоджуються суди.

Чинний Кодекс адміністративного судочинства України (КАСУ), незважаючи на встановлене у ч. 1 ст. 2 завдання – ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку СВП, – все ж таки містить обмеження у аспекті питання дискреції та способу захисту.

Так, у випадку задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності СВП протиправною та зобов’язання вчинити певні дії (п. 4 ч. 2 ст. 245 КАСУ). У такому випадку передбачені 2 форми такого рішення (ч. 4 ст. 245 КАСУ):

  • якщо у суб’єкта владних повноваження у межах певного питання відсутні дискреційні повноваження суд може задовольнити вимоги позивача за умови виконання останнім усіх нормативних вимог;
  • якщо у суб’єкта владних повноважень у межах певного питання наявні дискреційні повноваження суд може задовольнити позов та зобов’язати СВП вирішити питання позивача із урахуванням оцінки суду щодо правового спору.

Отже, у даній категорії судових справ до предмету доказування входить і та обставина, чи відносяться повноваження щодо оскаржуваного рішення/дії/бездіяльності до дискреційних.

ЗОБОВ’ЯЗАТИ ВЧИНИТИ ПЕВНІ ДІЇ

Нещодавно Верховним Судом був опублікований «Науковий висновок щодо меж дискреційного повноваження суб’єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією». Зазначений документ можна вважати орієнтиром у питанні віднесення тих чи інших повноважень до дискреційних, оскільки у такому систематизована більшість доктринальних поглядів науковців на проблематику дискреційних повноважень та обрання способів захисту. Зазначений висновок містить такі узагальнення:

  • дискреційні повноваження полягають у можливості без діяти або діяти (приймати рішення) у певних законодавчо визначених варіантах без узгодження відповідної дії із будь-ким;
  • законодавець для позначення дискреційних повноважень використовує терміни «має право», «забезпечує», «за власної ініціативи», «на власний розсуд» тощо. При цьому, використання таких термінів не свідчить про наявність дискреції, а потребує подальшого детального аналізу нормативно-правового акту;
  • реалізація дискреційного повноваження повинна узгоджуватись із конституційними принципами, принципами реалізації повноважень, судовою практикою, процедурними вимогами.

ВЕРХОВНИМ СУДОМ У ПИТАННЯ ВИЗНАЧЕННЯ ДИСКРЕЦІЙНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ ВНЕСЕНА ЯСНІСТЬ ТА ФАКТИЧНО ПОСТАВЛЕНА КРАПКА.

Разом з тим, постає питання: чи може суд, який повинен захистити права та інтереси позивача, тобто вчинити такі активні дії, що призведуть до остаточного вирішення правового конфлікту між позивачем та відповідачем (СВП) та попередять можливі правові спори з того ж предмету, однак з інших підстав, з урахуванням описаних обмежень винести відповідне рішення, тобто зобов’язати вчинити певні дії?

За умови, що повноваження є дискреційними – ні. У даному випадку єдине, на що у суду існують повноваження – це зобов’язати СВП повторно розглянути питання суб’єкта звернення з урахуванням висловленої судом правової оцінки ситуації.

Що це означає? Формально це означає, що СВП, якому судовим рішенням вказано на недоліки у прийнятті певного рішення або вчинення дії/допущення бездіяльності повинен усвідомити допущені помилки та прийняти рішення на користь суб’єкта звернення.

Однак, практично це сприймається представниками влади як рішення, що можна не виконувати, оскільки будь-якого конкретного обов’язку, окрім абстрактного врахування правової оцінки ситуації, судовим рішенням не встановлюється: досить часто це призводить до повторного прийняття рішення, вчинення дії/допущення бездіяльності, що не влаштовує суб’єкта звернення і, як наслідок, повторного звернення до суду за захистом.

При цьому, кількість таких повторних звернень до суду є необмеженою, а ініціювати успішне притягнення до юридичної відповідальності посадових осіб СВП за невиконання судового рішення у сучасних умовах є, як правило, фактично неможливим, оскільки суб’єкт звернення не має у розпорядженні стільки часу, якого вимагає юридичний супровід процедур притягнення до відповідальності.

ЩО ГОВОРИТЬ ЄВРОСУД?

У результаті, на стику перебувають дві важливі правові проблеми: проблема можливості втручання суду у діяльність інших органів влади та проблема дотримання у державі принципу верховенства права.

Чи узгоджується це з практикою Європейського суду з прав людини? Формально так, однак з урахуванням якості національного законодавства та якості виконання судових рішень зі сторони СВП – ні.

ЄСПЛ у своїх рішеннях зазначав, що підстави, встановлені законодавством, для реалізації дискреційних повноважень можуть створювати юридичну невизначеність, а остання, як відомо, призводить до грубих порушень принципу верховенства права. У зв’язку з цим, національним законодавством повинні встановлюватись чіткі межі і порядок реалізації дискреційних повноважень (Рішення у справі «Доменічіні проти Італії» від 15.11.1996 р.).

За умови, що законодавство не містить конкретних меж та порядку реалізації дискреційних повноважень, це не може слугувати підставою для відмови особі у застосуванні ефективного способу захисту – у даному випадку йдеться про застосування принципу верховенства права.

Ефективний спосіб захисту повинен бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд СВП дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (Рішення у справі «Гурепка проти України» від 06.09.2005) і такий спосіб захисту повинен існувати незалежно від форми його вираження у правовій системі тієї чи іншої країни (Рішення у справі «Чахал проти Об’єднаного Королівства» від 15.11.1996). Ефективний спосіб захисту повинен запобігати виникненню або продовженню порушенню чи надати належне відшкодування порушенню, що мало місце (Рішення у справі «Кудла проти Польщі» від 26.10.2000).

Представництво у подібних справах вимагає сприяння формуванню судом активної позиції у питанні захисту прав та дотримання принципу верховенства права, оскільки, як показує практика, доктринальні «відписки» окремих суддів про неможливість втручання у дискреційні повноваження призводять виключно до негативних наслідків для суб’єкта звернення.

ТАКИМ ЧИНОМ, МОЖЛИВІСТЬ ЕФЕКТИВНОГО СУДОВОГО ЗАХИСТУ ІСНУЄ, ОДНАК ВОНА ЗАЛЕЖИТЬ НЕ ТІЛЬКИ ВІД ФОРМАЛЬНОЇ КОНСТАТАЦІЇ ПОРУШЕННЯ НОРМ ЗАКОНОДАВСТВА.

Важливим завданням, у даному випадку, є сприяння формування у суду переконання про відсутність дискреційних повноважень або, за умови їх існування, необхідності застосування норм Конституції України як норм прямої дії, а саме принципу верховенства права, що призведе до реального дотримання прав суб’єкта звернення та попередить незліченну кількість судових справ, що можуть існувати у майбутньому.


Консультація юриста

Виберіть зручний час і ми вам передзвонимо

Замовити дзвінок
Практичні юридичні поради для бізнесу
Потрібна консультація юриста?
Залиште свої контакти і наш фахівець обов'язково зв'яжеться з Вами!




Натискаючи на кнопку ви погоджуєтеся на обробку Ваших персональних даних